Коронавірус із нами більше року, але тільки навесні 2021 року Україну, так би мовити, «накрило». Кожного дня помирають більше 400 людей, тисячі хворіють важкою формою, з лікарень надходять жахаючі кадри із пацієнтами під киснем та втомленими лікарями, публікуються відео про те, як вивозять тіла вкриті чорною клейонкою.
Не дивно, що від таких новин хочеться сховатися, їх хочеться заперечувати, запевняти себе, що то все вигадка яких-небудь масонів чи Америки. Люди шукають різні способи вберегти свою психіку. А ще потім панічно замислюються над тим, який же знайти вихід. Ну завжди ж повинен бути вихід з будь-якої ситуації.
От як, на мою думку, приблизно виглядає той сценарій пошуку виходу. Ти сидиш увечері та думаєш: Так, у нас же там, наче, вакцина вже є? А, ні, вона ж не для всіх, а тільки для певних категорій. Бо кількість доз точно не прирівнюється кількості населення України. Записуєшся через «Дію» на вакцинацію і розумієш, що поки до тебе дійде черга, можна кілька разів перехворіти та інфікувати тисячу людей. Ти вже готовий і гроші за вакцинацію заплатити, але і так не вийде, бо ти не з тієї категорії, яких вакцинують у першу чергу. Хоча все ще є слабка надія десь там у підсвідомості, що може хтось відмовиться від вакцинації, і тебе запросять.
Наступного дня їдеш в автобусі чи тролейбусі, а там половина «безсмертних» із масками на підборідді та під носом, або взагалі без масок. Ще частина з них голосно кашляє. Виходиш раніше своєї зупинки, бо щось якось нервово стає.
Увечері йдеш у супермаркет чи магазин, а там черга, в якій всі на відстані 10 см один від одного. Стоять, тобі у потилицю дихають та теж кашляють. Виходиш, йдеш повз аптеки та умовляєш себе не купляти ніякі ліки, бо це все одно марно (та ще й шкодливо).
Закриваєш усі сайти та сторінки з новинами, щоб не «їхав дах» та від паніки не стискало між ребрами. Вирішуєш нікуди не ходити і не їздити, бо лікуватися вийде дорожче. Хоча ні, після такого утримання «дах» точно доведеться «ремонтувати».
Ага, ось нові рахунки за комуналку. Ну, тут можна хоч все онлайн сплатити. Ти, наче, правильно передаєш усі показники, сплачуєш за правильними реквізитами. А через деякий час тобі дзвонять з якоїсь комунальної служби і кажуть, що в тебе борг, і взагалі треба на звірку прийти. Ось і утримався від місць скупчення людей. Тож, побігав по установах, постояв у черзі з бухикаючих людей, які не знають термін «особистий простір».
Прийшов роздратований додому і знову повернувсся до питання: і шо ж його оце робити?
Ну, мабуть, залишається тільки чекати. Усе ж коли-небудь закінчується та минає.
