У нас, певно, так, а от у ворога - зовсім ні.
Якби я побачила таких українців перед очима, я була б теж деморалізована. Бо ворог не то, що достойний, а найдостойніший.
І що то за ворог, що сам свої ж танки знищує, тікає в ліс, плаче в полоні та в багнюці застряє?
І що то за ворог, що при евакуації людей розстрілює цивільні автобуси? Це навіть не ворог, це зло, яке неодмінно треба знищити.
І ми це зробимо. Ми вже робимо.
Проблема тільки в тому, що він як сарана, десь весь час береться, але нічого, всьому є кінець. І російській армії теж.
Так що, дорогі, зібрали волю в кулак і воюємо. Не забуваємо посміхатись, їсти, спати, приймати дозу заспокійливого від Кіма і Арестовича. І пам’ятаємо , все буде дуже добре!
