Як же хочеться почути це. А потім те, що можна повертатись додому. В Бучу, Ірпінь, Гостомель, Київ, Суми, Харків, Бердянськ.
Але поки ми виграли війну проти самих себе. Ми навчились прощати, довіряти, дякувати, допомагати, бути одним цілим. Це найважливіша битва, яка нами успішно подолана.
Тепер залишається одне - перемогти окупанта. А ворог -розпорошений, розгублений, наляканий. З таким легше боротись. Ми це робимо.
Вже скільки міст повернулись під контроль України. Вже скільки людей нарешті змогли отримати допомогу і евакуюватись.
Так, у нас стерті з лиця землі міста, але вони є в нашій пам’яті. Спогади, які грітимуть нас все життя і будуть стимулом зробити ще краще! Відбудувати, адже нас чекає такий натовп туристів! Кожен захоче побачити справжніх українців, доторкнутись до землі, де свободолюбство і світло перемогло темряву і окупацію.
Ще не варто опускати руки. Ще багато попереду. Ми ще не здобули перемогу у війні, але не все одразу. Ми потихеньку, але так впевнено й вперто, як ніколи, йдемо до своєї мети. А хто хоче, той зробить. Можливо спочатку наступить на граблі декілька разів, але свого доб’ється. Так і ми, українці. Ми своє вигриземо. А зубки в нас ой, які гострі. Вперед, до перемоги!
