Коли настане день й закінчиться війна, ми обов'язково згадаємо все, що з нами було за увесь цей час, відколи російській військовий лапоть прийшов топтати нашу землю.
Напевно, тоді ми будемо іншими. Сильнішими. Злішими. Щасливішими, бо святкуватимемо перемогу. Втомленішими, бо наближаємо її ціною неймовірних зусиль.
Але хочеться, щоб і тоді незмінною залишилася наша єдність. Наша здатність підтримувати один одного. Ділитися останнім. Співчувати, радіти, гуртуватися.
Так, як сьогодні на вокзалі Краматорська, звідки нині вирушають евакуаційні поїзди.
Людей, які їдуть до Львова, проводжав Святослав Вакарчук. Львів'янин, який відчув потребу сьогодні бути тут, з нами, на Донеччині.
Перконаний, що завдяки йому кожен з тих, хто був сьогодні на вокзалі, відчув, що їде не в невідомість, а до рідних людей - на Львівщину.
І що все обов'язково буде добре. Для кожного з нас.Джерело: начальник Донецької областної військової адміністрації Павло Кириленко.
