З початку озброєного вторгнення російських військ в Україну стало очевидним, що досягти поставлених путіним завдань без додаткової мобілізації неможливо.
У Центрі протидії дезінформації при РНБО України проаналізували причини та наслідки “тихої мобілізації” в росії, передає редакція.
За даними української розвідки, росія вже вичерпала резерви боєздатних батальйонно-тактичних груп і намагається поповнити «живу силу» скрізь, де це можливо.
Проте офіційно оголосити масову мобілізацію в росії — це фактично визнати, що зазнав поразки початковий план «спецоперації» та агресивна державна політика, яка провадилась кремлем останні 12 років.
Військово-політичне керівництво рф вирішило приховати загальну мобілізацію під вивіскою прихованої чи “тихої мобілізації”, що залишається єдиним шляхом поповнення військ для війни проти України.
“Тиха мобілізація” – це комплекс мобілізаційних заходів з укомплектування армії без офіційного оголошення про мобілізацію, насамперед за рахунок створення добровольчих батальйонів із резервістів та контрактників.
Для створення у жителів регіонів рф почуття причетності до подій в Україні та підтримки «спецоперації», підвищення загальної лояльності населення до кремлівського режиму триває формування військових добровольчих підрозділів за національною ознакою.
Заклики вступати на контрактну військову службу стали частиною вуличної пропаганди на вулицях багатьох російських міст найбідніших регіонів країни.
Слідом за Чечнею у Татарстані, Башкортостані, Пермському краї та Кіровській області почали через місцеві військкомати та мобільні пункти з прийому на контрактну службу формувати власні добровольчі батальйони для участі у бойових діях в Україні.
Місцева влада республік змагається між собою у спробі якнайбільше вислужитися перед путіним і показати свою відданість у підтримці так званої спецоперації та готові за збереження своїх крісел заплатити навіть життям земляків.
Для батальйонів обираються гучні назви, пов’язані з національними героями, топонімами чи рідною мовою: «В’ятка», «Парма», «Алга», «Тімер», батальйон імені Шаймуратова.
Влада обіцяє солдатам “золоті гори” – від 200 до 350 тисяч рублів щомісяця за рахунок місцевих бюджетів.
Такий дохід «добровольців» у п’ять-шість разів вищий за середню зарплату їхніх земляків в регіонах.
Чи спроможні так звані добровольці суттєво допомогти путінській «спецоперації»?
Досвід бойових дій доводить – перекидання в Україну так званих добровольців для участі у бойових діях є неефективним через низку причин.
Ініціатива кремля дозволить долучити до бойових дій невелику кількість людей, що не змінить ситуацію на фронті.
Відсутність в «добровольчих» підрозділах іншої мотивації, крім фінансової. Більшість мешканців національних республік сприймають події в Україні як «чужу війну росіян проти українців».
Недостатність бойового досвіду та втрати ЗС росії під час потужного опору ЗС України, сил оборони, територіальної оборони та всього населення України негативно впливатимуть на морально-психологічний стан та дисципліну мобілізованих нацменшин.
Залучення в Україні “добровольчих” батальйонів за національною ознакою сприятиме зміцненню етнічної ідентичності, що неминуче призведе до зростання сепаратистських настроїв в самій росії.
Таким чином, формування «добровольчих» батальйонів для участі у війні проти України хоч і дозволяє російським військовим певним чином підтримувати себе у війні, але не усуває фундаментальний дефіцит «живої сили».
Регіональні батальйони очікувано зазнають у війні великих втрат, які неможливо буде приховати, що остаточно погіршить позиції кремлівської влади та активізує в росії національні рухи.
Проте оголошення загальної мобілізації продовжує розглядатися путіним як запасний варіант вирішення проблем з поповненням особового складу в армії.
