<p "="">До агентства внутрішньої безпеки Польщі на розгляд Міжнародного кримінальному суду в Гаазі активісти волонтерського проекту подали 14 історій фіксації воєнних злочинів.<p "="">Про це повідомила на прес-конференції вінничанка Ірина Ярошинська, координаторка проєкту з документації воєнних злочинів.<p "="">За її словами, активісти зібрали понад 70 історій українців, які потрепіли від рашистів.
«Ми побували в більше як 20-ти населених пунктах України. Наша команда була першою яка потрапила у Бучу після її звільнення. Ми побували в Чернігівській, Сумській областях, де досі тривають обстріли. Далі ми плануємо виїжджати в Харківську область. Взагалі кожна історія – це доля людини, спотворене майбутнє наших дітей. Найбільше вразила одна з наших перших історій, яку ми документували у Мотижині київської області. Це історія про волонтера Андрія Вербицького із Житомирської області, який надавав допомогу людям. Коли рашисти дізналися про його діяльність, його разом із другом Романом взяли у полон. Дві доби його тримали на у каналізаційному люці і там були залишки їхнього одягу. Їх обох повели на розстріл. Роман загинув відразу. Врятувало Андрія те, що всі 5 куль вийшли наскрізь, він втратив свідомість. Рашисти вирішили, що він загинув, залишили його. Йому довелося 4 кілометри повзти полями, щоб врятуватись. Коли ми приїхали в Мотижин, найшли документи цих волонтерів», - розповідає Ірина Ярошинська.
Волонтери почали працювати із сьомого квітня. Кажуть, це - не просто військові злочини, а геноцид проти українського народу.
«Ще ми записали історію 27-річної Валерії Коломієць з Маріуполя. Вона разом із синами 8-річним Сашком та 4-річним Георгієм три тижні прожили у підвал. Наслідки пережитого далися взнаки. Її син зазнав психологічних травм. Зараз дитина приймає важкі антидепресанти. Також ми задокументували історію чоловіка із київської області.Батько ішов із донькою по вулиці. Окупанти вистрілили у жінку, тому що вона була у чорному одязі. Як вони потім сказали, стріляли, тому що нацисти в Україні ходять в чорному. Також вони вистрілили у дитину. Назустріч ішли танки чоловік просив допомогу, йому сказали, що ми доньку заберемо, а тебе не зможемо взяти. А він каже: «я хочу з донькою». «Ну тоді ми тебе розстріляємо, бо ти будеш бачити куди ми будемо їхати», - відповіли окупанти. Він погодився, донька дорогою померла, а чоловіка запроторили в катівню. Його життя врятувало лише те, що він був не важливий. Він вижив і розповів цю історію», - додає Ірина.
Волонтери проекту фіксації воєнних злочинів працюватимуть і надалі і вони прагнуть, щоб всі, хто вчиняв такі звірства були покаранні.
Джерело: Вінниця.info
