Щиро кажучи, з кожним днем мені все важче спілкуватися з двоюрідною сестрою, яка з моєю племінницею-підлітком зараз перебуває за кордоном, а саме – в Іспанії. Вона постійно скаржиться, як тяжко їй зараз доводиться працювати, яке дороге там життя. Цікаво, невже в Україні було легше? Аби прогодувати дитину, після розлучення мені також доводилося пахати на двох роботах одночасно.
І чи легко мені зараз? І чи буде легше найближчим часом? З «кожної праски» чуємо, яка буде важка зима. По пів доби живемо без світла. Тільки два тижні тому в нашому будинку включили тепло. Робота є, але гроші платять – «кіт наплакав». А вони ж в Іспанії! Там же тепло! Там же цікаво! Це ж інша культура! Вона вчить мову, дитина ходить у школу, в різні гуртки.
Ще кажуть, що дуже сумують за домом, за рідними. Настільки, що погано сплять, постійно на нервах. У дитини ідея фікс – повернутися додому, до друзів. Через це постійні конфлікти. Та скільки ж можна нидіти? Якщо все так тяжко й погано, чому ви ще там? Одне слово, хочеться сказати це сестрі в лоба. Розумію, що образиться. Мовчу, стримуюся, але добряче накипіло. Може, ви підкажете, як же мені спілкуватися з родичкою?
Марина К, м. Чернігів
Цю ситуацію ми попросили прокоментувати психологиню і сімейну консультантку – гештальт-терапевтку Світлану Ющенко.
– Тут є декілька аспектів. По-перше, треба пам’ятати, що ці люди втекли від війни, тобто вони покинули все не з власної волі, а їх змусили обставини. Це само собою дуже боляче. І процес адаптації в іншій країні, з іншою ментальністю та культурою у всіх протікає по-різному.
По-друге, людина за кордоном часто стикається з почуттям провини, страху та нерозумінням зі сторони близьких, які часто знецінюють ці почуття. Тому, коли вони вам розповідають про свої складнощі, намагайтеся почути їх, а не давати поради на кшталт «якщо тобі так погано, то повертайся».
Будьте чесними самі з собою. Якщо ви не можете зараз їх підтримати, найкраще щиросердно сказати: «Вибач, але зараз я не в тому стані, щоб бути для тебе/вас підтримкою». Не забувайте, що у кожного свій свідомий вибір, і він не завжди співзвучний з нашими бажаннями. Можливо, людина хоче повернутися, але обставини зараз несприятливі.
Зважайте на те, що зараз ви дійсно перебуваєте у двох різних реальностях. Люди, які залишилися, думають про те, як зарядити телефон, набрати води, випрати, зігрітися. І вам дійсно може бути незрозуміло, як люди в іншій країні шукають житло, намагаються розібратися з бюрократичною тяганиною. Як часто, не знаючи мови, мусять справлятися з безліччю викликів, як то запис до лікаря, страхування, відкриття рахунка в банку, підписання угод тощо.
Пам’ятаймо, що війна поляризує, а якщо врахувати тривалий стрес і виснаження, ми просто зараз починаємо шукати того, на кого можна вихлюпнути агресію, тих, кого вважаємо несхожими на нас… Тому дуже важливо нагадувати собі, що ворог у нас один, і це окупанти! А близькі та знайомі люди, які в силу обставин змушені бути за кордоном, – це наші люди, які постраждали.
