Блогер Петро Андрющенко — про мовний закон та мовні суперечки в Маріуполі.
Більше півмісяця тривають мовні баталії між прибічниками та противниками заходів українізації через примус. Причому, саме заходів. У підсумку, коли дві сторони доходять до спроби спокійного діалогу, виявляється, що немає ворогів українізації (ну, окрім вже окремих маргінальних категорій, але то вже інша історія). І ці баталії найгірше та деконструктивніше, що може відбуватися в суспільстві. За ними немає ані пропозиції вирішення, ані ефективності, ані допомоги. За цими баталіями немає нічого, окрім скандалу, огиди та провокацій.
Причина такого спротиву цілком зрозуміла. Головне – це примус. Саме через примус зараз діє держава у впровадженні мови. Найгірше, що таким чином держава намагається виправити власні похибки у мовній політиці за останні майже 30 років, але винесемо це за дужки. Цей примус вже маємо прийняти за факт. І не слухайте зухвалих політиків – ніхто ніколи не наважиться змінити такий підхід. Це – назавжди. Мабуть, це перша причина, чому не варто влаштовувати скандали навколо цього. Це так само непродуктивно, як скандалити навколо законів фізики. Які є, будуть існувати та залишаться незмінними попри нашу думку про них.
Також за дужки треба винести два табори ультраборців та провокаторів. З обох боків. Тому що провокатори за російську мову відверто досягають іншої мети. Дешеву популярність, впізнаваність та піар. Погодьтесь, про скандальну ветеринарну клініку зараз знає набагато більше народу, аніж до скандалу. І не варто думати, що власники бізнесу, які влаштовують подібне, не дбають в першу чергу про успішність власного бізнесу. Це не так. І тут ті, хто кидаються на амбразуру одразу з іншими ультрагаслами теж не про мету. Тому що одна офіційна скарга мовному омбудсмену набагато ефективніша тисячі постів у соцмережах. А ви бачили ті скарги? Навряд. А от постів – чимало. Бо мета та сама, як і у опонентів. Хайп заради хайпу.
І тут про головне. Що с цим робити і як рухатись далі, не побивши чуби одне одному.
Відповідь начебто на поверхні, але чомусь навіть наші місцеві депутати або влада не беруть її на прапори. І або мовчать в стороні, або воюють до останнього на мовних фронтах Фейсбуку.
Так от, єдине конструктивне рішення – це спроба пом’якшення примусу стимулом. Так. Почати з простого – з безкоштовних мовних курсів для галузі обслуговування. Підготовці простих шпаргалок, міні-словників та всього, що може стати в нагоді прямо зараз. І не треба про «вчили в школі». Я впевнений, навіть запеклі ультраприбічники мови не зможуть без проблем перекласти медичні, технічні та інші вузькоспеціалізовані терміни. Тому, так. Треба створити умови для навчання. А активним прибічникам першими долучитись не тільки до їх організації, але й до власне навчання. Продемонструвати приклад.
Але це не єдиний можливий стимул. Чому не вигадати конкурс на найкраще обслуговування українською в торгових мережах? На АЗС? Та будь-де! Влаштувати справжній челендж та у лагідній формі гри та фану простимулювати бізнес до українізації. Це точно не про великі гроші. Це – про креатив і бажання.
Далі – допомога у вирішенні інших проблем, з якими точно стикається бізнес. Це і переклад (пробували колись самі перекласти меню?), це і дотації/безпроцентні займи на виготовлення інформаційних матеріалів. Це – будь-яка не безкоштовна, але розтягнута у часі по витратах, грошова допомога бізнесу у процесі переходу на українську мову.
Можете казати, що це не спрацює. Що воно того не варто. Що закон є закон і все.
Але якщо подивитеся навколо, то побачите, що окрім нового конфлікту на рівному місці нічого не виникає. Якщо не піти на зустріч та не простягнути руку допомогу замість мови ненависті. Яка точно звучить однаково всіма мовами світу.
Читайте більше блогів тут
